Громадська організація "ТЕЙВАЗ"
Стаття

Данило Нечай – лицар козацького Поділля

Трояни

 

Про Данила Нечая зберігається пам'ять в багатьох історичних джерелах, усній народній творчості: думах, піснях - "Пісня про Нечая", легендах, переказах, в яких народний улюбленець і герой оспіваний і вкритий невмирущою славою. Михайло Грушевський зауважував, що за своїм впливом на козацтво він не поступався самому Богданові Хмельницькому. Cучасники шанобливо визнавали також його "надзвичайну відвагу і розум". Вірний побратим І. Богуна і М. Кривоноса – Данило Нечай, як і ці великі українці мав славу характерника, тобто людини, яка володіла надприродними здібностями, завдяки чому він був непереможним у багатьох битвах з поляками, турками, татарами. Визначний французький дослідник Проспер Меріме у своєму нарисі "Богдан Хмельницький" сказав про нього так: "Полковник Нечай, подвиги якого ще дотепер оспівують думи Південної України, в очах своїх сучасників уособлював шляхетні риси козацького ватажка".

Данило Нечай (р.н.? — 1651 р.) - полковник брацлавський (1648 — 1651), один з головних військових діячів періоду національно-визвольної війни роти поляків, він походив з українського козацько-шляхетського роду Нечаїв, народився ймовірно на Брацлавщині. Мав трьох братів: Івана, Матвія, Юрія, які були визначними старшинами в козацькому війську. З юних літ Данило брав участь у козацьких повстаннях проти поляків під проводом П. Павлюка і Я. Острянина, в підготовці повстання на чолі з Б. Хмельницьким 1647-1648 рр. на Запоріжжі. З початком національно-визвольної війни Д. Нечай був учасником в переможних битвах під Жовтими Водами, Корсунем. Він є натхненником і організатором Брацлавського полку в 1648-1649 рр., на чолі якого він відзначився в переможних боях на Вінниччині, зокрема під Меджибожем, Старокостянтиновом, Пилявцями, де керував авангардом козацького війська, в облозі Львова і Замостя. Його полк у 1649 р. облягав Збараж і відіграв значну роль в Зборівській битві. Відомо, що Зборівська угода, надзвичайно невигідна для України, викликала невдоволення багатьох полковників Визвольної армії. Особливо гостро критикував її Данило Нечай, закликаючи гетьмана продовжити боротьбу. Нечай був гордою і незалежною людиною, у політичному плані він очолював радикальну течію в українському керівництві, на основі чого між ним і Хмельницьким виникли деякі суперечності. "Він став виразником почуттів українського народу і виступив перед гетьманом із прикрими й зухвалими докорами: "Ти кидаєш нас, ти кидаєш тих, кого мав би захищати. Чи ти осліп і не бачиш, що поляки глузують із тебе, даруючи свої ласки? Твоя запопадливість перед ними відвернула від тебе найвірніших воїнів. Веди так далі. Хочеш - можеш ставати рабом, а ми пошукаємо собі іншого гетьмана, з яким захистимо нашу волю" – таку промову Нечая перед гетьманом змальовує Проспер Меріме.

Згодом, брацлавський полковник чинить активний спротив поверненню польської шляхти до своїх маєтностей в Україні. З 1649 по 1651 рр. він обороняє південно-західні кордони гетьманської держави, тобто Поділля. За наказом Нечая козацькі загони, всупереч Зборівським постановам, зайняли Шаргород і Браїлів, він організував масове переселення селян і міщан із західних районів Поділля на козацьку територію. У 1650 р. Нечай очолював козацькі полки, які за наказом гетьмана здійснили блискавичний, похід у Молдавію, розбили військо В.Лупула та здобули столицю - Ясси, змусивши тим самим молдавського господаря укласти союзний договір з гетьманською державою. У квітні 1650 р. під час переговорів у Києві з комісаром польського короля А. Киселем вимагав, щоб "жоден із шляхти, а поготів із панів (тобто - магнатів) римської віри, не важився за лінію їхати". Зайнявши Брацлав, полковник Нечай написав до брацлавського старости Калиновського такого листа: "Ми довідалися про ті погрози, якими Ваша Милість погрожуєте, що будете у Брацлаві. А я прошу до Брацлава, до дому мого на добрий мед, на кухоль і другий вина. До того бенкету маємо кілька штук гармати і пороху кілька бочок, будемо собі на здоров'я стріляти". На початку 1651 року полковник Д. Нечай вирішив підняти на Поділлі велике повстання, щоб не допустити повернення поляків у цей край. Він уже мав під своєю рукою близько сорока тисяч шабель, і величезну підтримку подільського селянства, міщанства і козацтва, які "не бажали повертатися в попереднє рабство".

В лютому 1651 р. 40-тисячне польське військо на чолі з Мартином Калиновським пішло на Поділля для придушення цього повстання. Нечай зі своїм полком (майже 3 тис. чоловік) кинувся йому назустріч. Під містечком Красним він вирішив зупинитися, виславши до с. Ворошилівки передову сотню на чолі з Шпаченком. Дізнавшись, що улюбленець подолян перебуває зовсім недалеко М. Калиновський і С. Лянцкоронський на чолі війська 10 (20) лютого 1651 р. підступно підійшли до Красного, знищивши перед цим передові козацькі сотні Шпаченка. Намагаючись організувати оборону, полковник брацлавський Данило Нечай після численних отриманих поранень загинув у бою, в самий розпал запеклої січі. Учасник тих подій, польський жовнір Станіслав Освєнцім так писав в своєму щоденнику: "Нечай, полковник брацлавський, один з найголовніших серед повстанців бунтівник, якому самі козаки надавали перше місце після Хмельницького, скочив на коня і робив сам те, що належало робити доброму воякові, і козаків спонукав пірначем до оборони. Але, не маючи можливості організувати належний опір, мужньо обороняючись поліг". Винесене вцілілими козаками тіло свого улюбленого отамана за різними даними було поховане на стародавній могилі, яка стояла в оточенні ще шістьох подібних могил, поблизу містечка Красного (нині с. Черемошне Тиврівського району Вінницької області). Це місце і дотепер зветься "Нечаєва могила". Ця поразка і смерть Нечая зробили велике враження і в Польщі, і на Україні. В варшавських костелах ксьондзи правили священні меси – "дякуючи Богові за перемогу і щасливий початок війни з козаками". Отримавши повідомлення про смерть брацлавського полковника "Хмельницький вельми засмутився". За розпорядженням гетьмана по всіх церквах України було відправлено панахиду по славному лицарю, при житті якого кобзарі співали про нього думи і пісні. Для більшості свідомих українців-подолян Данило Нечай залишається національним лицарем-оборонцем Української нації, який посідає чільне місце в пантеоні українських героїв.

Володимир Барцьось

Фото по темі

Теги:

Кількість переглядів: 92

Коментарі

Додати новий коментар